| Парам-пам-пам або як робилося танго "La Cumparsita" на трьох |
|
There are no translations available.
Того вечора ми зірвали овації і мені багато дзвонили з компліментами після цього концерту. Причому «шлейф» захоплень я отримую і досі. Не пам'ятаю, щоб так довго тривало враження публіки від моїх сольних концертів. Оскільки кілька закулісних «па» я розповідала колегам і друзям, то мені спало на думку викласти це на сайті – сподіваюся, й іншим музикантам-танцюристам це буде цікаво. Отже, Предісторія. Дзвонить мені за місяць до концерту голова асоціації гітаристів, Костянтин Чеченя, і тішить новиною, що за місяць приїжджає наш колега із Сербії – Урош Дойчинович – з концертом. Оскільки з Урошем ми грали давно у дуеті, то кілька номерів від нас чекають на концерті. «Це просто» - промайнуло в моїй голові і через пару хвилин я вже перебирала наші ансамблеві ноти. Відкриваю танго «La Cumparsita». Відомий номер із шикарною мелодією, який, напевно, ніколи не постаріє. Не постаріє через геніальність самої теми і тому, що це одне з найвідоміших танго в бальних танцях. Ммммм…. Бальні танці. Я не раз танцювала з партером під цю мелодію. І в голові в цю секунду поєдналося щось, що розриває всі норми традиційної гри на класичній гітарі на сцені, і пазл склався в ідею «грати-танцювати-грати». У мене навіть і сукня чорна для танців є, яка виглядає абсолютно як вечірня.
Дзвоню мамі з цією думкою. Причому вона є досить суворим критиком, незважаючи на наші найближчі родинні зв'язки. Розповіла ідею. Декілька секунд у трубці тиша. Ну все, думаю, моя одержимість танцями дійсно перейшла межі нормального академічного виконання на гітарі. І тут мама каже свою думку: «це буде шикарний номер, незабутній». Надихнувшись підтримкою, тепер залишається зовсім мало – узгодити зміни в нотах з Урошем та вмовити Ігоря, мого партнера, на постановку танцю площею в пару метрів. Два тижні до концерту. Ноти Урошу набрано в Finale, все красиво, хоч у друкарню неси. Схвалення від нього отримано, хоч я і не говорила, чому змінила його партію. Секрет, чи розумієте. :-) З Ігорем репетируємо танго. Я: - Це дуже відоме танго, ти його знаєш. Там-пам-пам-пам, та-ра-ра-там-пам. Він: - Так, знаю. Дай подумати. (Ходить по залі, думає над можливими фігурами). Може, тут оверсвей? - Угу, я люблю оверсвей. А на який рахунок ми його танцюємо? На «там, та-ра-рам»? - Ні, на «та-ра-рам». Тільки наприкінці мою руку відкинь. Так драматичніше. - Ок. - Я переживаю за тебе. Як ти гратимеш на своїй гітарі, знаючи, що тобі ще й танцювати?
- Ось саме за мою гру можеш не переживати :-). За два тижні тренувань «вималювалось» те танго, яке було дійсно ефектним та музичним. День до концерту. Репетиція з Урошем. Програвши всю програму, залишаю танго «на закуску». Коли черга доходить до цієї п'єси, з посмішкою говорю Урошу: - А тут на тебе чекає сюрприз! Він, скептично: - Мені вистачає того сюрпризу, що ти змінила ноти в моїй партії. Ідею мій ансамбліст схвалив, навіть виявив інтерес. Сам концерт. Наше танго з танцювальною серцевиною було несподіванкою для всіх. Я спеціально не говорила нікому з колег про особливість цього номера. Мені була цікава їхня реакція. Отже, почали грати танго. Перші дві частини зіграли, як і належить. Третя частина розпочалась… Наприкінці неї Ігор має вийти з-за лаштунків і покласти руку мені на плече на останній ноті. Наближається момент його виходу. Я подивляюсь (сподіваюся, непомітно :-)) у бік лаштунків. Останній акорд прозвучав, «але Ігоря все немає». Пройшло півтакту, і він з'явився. За ці дві чверті у мене промайнуло в голові «що ж робити???». Я ставлю гітару на стійку в заздалегідь обговореному такті, і одночасно з цією дією з'являється партнер. І коли я побачила, що він нарешті на сцені - цієї секунди мене «відпустило». Знаєте, це взагалі властивість хорошого партнера: коли з ним у стійці, ти нізащо переживаєш. Ти знаєш, що він поведе, і все буде музично і чисто. До речі, так само, як і з хорошим партнером-ансамбалістом. А може, і взагалі з добрим партнером у житті?
04.04.2015р. |
